Завод. Історія

Енергійна тому, що за якихось 10-15 років аж до 1917-го Пісюк не лише змінив форму для відливу скляних пляшок, на яких тепер був текст: "Паровой пивовар. Заводъ. Заводское клеймо "Бергшлоссъ" Г.М. Писюка. Ровно", але й розширив мережу так званих винних погребів по всіх найближчих містах і містечках. Пиво "Бергшлосса" розвозили й до сільських шинків, і це при тому, що в радіусі 25 кілометрів знаходилось, принаймні, ще два великих пивних заводи - у Квасилові Чеському та Глинську. До речі, про Квасилів. На чеській пивоварні цього невеличкого села за п'ять кілометрів від Рівного під час Першої світової війни працював полонений росіянами колишній солдат австрійської армії... Ярослав Гашек. Так, так, саме він, чеський автор безсмертного літературного пиволюба - бравого солдата Швейка і його знаменитих пригод. Якщо уважніше придивитись до географії гашеківських рядків, можна легко знайти слова одного чеського міщанина, який щиро бажає Швейкові залишитися живим на фронті, а коли той буде у волинському Здолбунові, то щоб обов'язково передав привіт пивовару Земану. Думаємо, що Гашек той привіт таки передав, а споживаючий квасилівське пиво Здолбунів і нині знаходиться за два кілометри від Квасилова. Та й знаменита квасилівська пивоварня протягом ще 25 років аж до 1939-го належала саме Земану. Тепер у це все тяжко повірити, але українська Волинь вирощувала пивну сировину - хміль - на рівні провідних європейських країн, таких як Німеччина, Англія та Чехія. У діаспорному "Літописі Волині" оглядач статей про радянську Ровенщину зазначав: "До 1932 року Волинь займала 3-є місце у світовому гендлю (торгівля) хмелем (по сумі оборотів на першому місці був Жатець (у Чехії), потім Нюрнберг, Дубно, Лондон. Після 1932 року Дубно поступилося 3-ім місцем Лондону, отже послідовність стала наступною: Жатець, Нюрнберг, Лондон, Дубно, Нью-Йорк). З приходом большевиків, наслідком нефахових заряджень (накази) влади селяни Волині хмельники понищили". Дійсно, коли "говорять" гармати, то не лише музи "мовчать", але й пересічний городянин все більше починає "налягати" на спиртні сурогати. Протягом 1917-1920 років влада у Рівному переходила почергово з одних рук до інших, принаймні, вісім разів, але пивзавод потихеньку примудрявся працювати й в умовах руйнації. Влада ІІ-Ї Польської республіки, що вкорінилась у Рівному від жовтня 1920 року, змогла досить швидко відновити роботу порівняно невеликих підприємств. У тому числі й пивного заводу, який тепер постачав свою продукцію не лише до пивниць, але й до місцевих рівненських елітних ресторанів "Новий Світ" (кабаре й денсінгом) та "Артель", а також престижних кав'ярень "Едвард" і "Раже". За Польщі (як досі кажуть рівняни) на пивзаводі, точніше - біля нього, трапилася надзвичайна подія, так би мовити, -"ЧП" повітового масштабу. Оскільки трудящі Рівного під впливом комуністичної агітації продовжували боротися проти соціального гніту, напередодні 9-х роковин з дня утворення СРСР вони вирішили розвісити в місті лозунги з комуністичними гаслами. І місця для цього обирали непересічні. Ось як про це звітував у своєму рапорті начальник слідчого відділу ровенського повітового управляння поліції ЗО грудня 1931 року: "Приготування були проведені для вивішення комуністичного транспаранта 29 числа поточного місяця на вулиці 3-го Травня біля пивоварного заводу "Бергшльоз", але це не було здійснено. Винуватців наклеєння було чотири. Вони належать до місцевих організацій Комсомолу та КПЗУ...". На наш погляд, і тоді й зараз це було досить вигідне місце ("біля пивзаводу") для будь-якого транспаранту, але й сучасної реклами. Зрештою, опісля входження радянських військ до Рівного у вересні 1939 року, пиво поза увагою також не залишилось. 15 листопада 1939 року голова Тимчасового (радянського) управління у м. Рівне Горбатенко прийняв постанову про націоналізацію пивних заводів "Бергшльоз" і Квасилів Чеський. Відрядженому на пивоварні товаришу Кондирову доручалося негайно приступити до прийому всього рухомого і нерухомого майна приватних колись заводів. Майно прийняли, але сировиною скористалися німці, які 1941 року вступили до Рівного. З характерною для них педантичністю й тягою до пива німці швидко запустили пивоварню, до того ж - значно збільшили випуск хмільного напою. Однак, не довго Рівне було столицею окупованої німцями України, як не довго німецькою залишалася торгова марка рівненського пива. У листі на ім'я Сталіна у лютому 1944 року 1-й секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов звітував: "Відступ німців був таким швидким, що чимало місцевих підприємств було захоплено цілими й неушкодженими, а на ровенському пивзаводі виявилась ще й чимала кількість сировини, придатної для негайної роботи пивоварні протягом 140 днів". Зараз здається, що у німців був не лише цейтнот, а просто рука не піднялась ні на пивний завод, ні на хмільну сировину - снарядів та вибухівки у 1944-му в них ще вистачало. Усе це вже не мало істотного значення, оскільки завод запрацював за радянської влади на нових обертах, що підганялися соціалістичними зобов'язаннями та змаганнями і, авжеж, спрагою за пивом. Хоча були, звичайно, й неприємні моменти, точніше - полювання на "пивних" відьом. Так, у лютому 1957 року "обурені" працівники Ровенського млинзаводу №2 оприлюднили заклик до совісті й честі рівняй з ключовою фразою: "Спекулянту, п'яниці, хулігану - не місце в нашому суспільстві!". І далі: "Кожен випадок пияцтва, хуліганства, аморального вчинку обов'язково повинен стати предметом негайного обговорення і гострого осудження з боку партійної, профспілкової, комсомольської організацій підприємств, установ, учбових закладів міста... Робітник, службовець, студент! Перевір себе, чи все ти зробив, щоб назавжди викорінити ці огидні явища". Ми вже не згадуємо славний своєю дурною славою горбачовський указ про боротьбу з пияцтвом у 1985 р. Цікаво, але такі вольові заходи будь-якої держави різко знижували якісний рівень як пивних, так і алкогольних напоїв загалом, натомість плекаючи розквіт кустарного самогоноваріння. Так, ще на початку 90-х років XX ст. проголошувати можна було усе, що завгодно, а ось великий асортимент (понад 10 найменувань) пивної продукції у виробництві на рівненському пивзаводі не вберегли. І до яких лише "хитрощів" не вдавались у 90-х роках минулого століття менеджери рівненського пивзаводу, щоб їх торгові марки таки знайшли свого споживача. Як вам ось ця "перлина" серед етикеток для пива "Студентського" й еротична поза "ззаду" самих нібито студентів? Звичайно, були й інші просто хороші, більш "спокійні" етикетки завжди непоганого пива. Але справжнім хітом відроджених (на невеликий проміжок часу) традицій рівненського пивоваріння була марка "Бергшлосс".