Завод. Історія

Розглядаючи мапу Західної України, можемо сміливо зупинитися на пивній "географії" уславленої Волині в цілому та міста-героя Рівного зокрема. Рік заснування першої рівненської пивоварні й до цієї пори є питанням для дискусій. Спираючись на "Военно-статистическое обозрение Российской империи" зразка 1850 року щодо стану промисловості в "уездном городе Ровно", можемо сміливо стверджувати, що пивоварний завод тут існував у 1849 році й навіть мав на той час виробничі оберти в 990 російських рублів щорічно, Зрозуміло, ті російські рублі були не сучасними фантиками РФ і стало підкріплювались якщо не золотим, то, принаймні, срібним еквівалентом. З відміною кріпацького права 1861-го й початком будівництва залізничних доріг у західному напрямку (на Волинь й далі, до австро-угорської Галичини), рівненська пивоварня протягом 1866 року випустила продукції вже на 1200 рублів. Спрагу спролетаризованих селян, які і "вкалували" на нових промислових підприємствах і залізниці, потрібно було тамувати. Напій для вгамування жадаючих хмелю робітничих душ було обрано безпомилково - пиво. Отож, і від невеликого кустарного промислу рівненська пивоварня невпинно йшла до заводських масштабів великих виробничих потужностей. Акція пивоварного заводу "Бергшлоссъ" початку XIX ст. Новий, небачений поштовх пивоварінню на Волині дали визнані майстри цієї справи в Європі - чехи. Опісля підписання міждержавної угоди між російським царем Олександром II Романовим та австрійським цісарем Францем-Йосифом Габсбургом (майже невідомим серед нашого люду) в 60-х роках XIX століття на Волинь почали масово переїздити чеські переселенці. Головною причиною такого глобального переселення була організація постійних повстань і бунтів провідною верствою місцевих поляків (які полюбляли пиво пити, але не виробляти). Важливим поштовхом у цій справі були плани царської влади "розбавити" полонізований місцевий етнонаціональний "коктейль", увівши до складу корінного населення нових діючих осіб - не менш культурний від поляків та українців народ - чехів. Принциповий елемент у причині переселення полягав і у більш високій сільськогосподарській та ремісничій культурі самих чехів, які тепер мали на справі довести свою європейськість серед корінних волиняків. У ролі посередників у справах переселення, не без матеріальної вигоди для себе, виступили австрійський підданий (хоча й чех) Прибил, пруський підданий поляк Бордаш і чиновник у відставці варшав'янин Вільковський. Двоє останніх почали "спеціалізуватися" на Острозькому та Дубнівському повітах Волинської губернії, а Прибил поїхав до Богемії (північний захід Чехії), аби зацікавити одноплемінників продати майно там й переїхати на ПМЖ до Російської імперії. Чехи були здавна тертим й досвідченим європейським народом, тож мало довіряли газетним публікаціям й улесливим пропозиціям імператорів. Вони вирішили делегувати на Волинь 13 уповноважених, обраних у своєму середовищі. Богемцям потрібно було наочно переконатись у доброзичливості намірів російської влади. Тоді поміж західноєвропейською Австрією та напівазійською Росією вже існували прикордонні "непонятки". Делегацію уповноважених у справі переселення чехів мало не заарештували на австрійському кордоні. Однак делегати виявились кмітливими хлопцями і обрали затишне місце, щоб нелегально перейти усі прикордонні смуги. Далі, як видно, їм сподобались і умови для майбутнього проживання, і вартість української землі, оскільки вже 12 травня 1868 р. перші поселенці-чехи добралися до Ровенського повіту Волинської губернії. Наслідком переселення стала поява протягом кількох років у Дубно, Острозі й навіть сучасних селах Глинську й Квасилові порівняно немалих пивних заводів. До слова, якщо зупинитись на Глинську, то незабаром у гарного пивного підприємства, яке налагодило збут благородного напою у багатьох сусідніх повітах, з'явилися перші труднощі. Походження цих проблем було доволі прозаїчним - з'ясувалось, що пивовари не придбали у держави патенту на продаж власної продукції. Як це нагадує, погодьтеся, сьогодення, коли "органи", покликані займатися економічним регулюванням, натомість намагаються тотально ліцензувати "усе, що рухається". Та повернімось до волинських чехів та їхніх пивних справ. Акцизне відомство царської Росії поставило перед глинськими пивоварами жорстку вимогу - сплатити податки. Але подібного економічного "бєспрєдєла" не було навіть на їхній батьківщині - в монархічній Австро-Угорщині. Тим більше, переселенці мали певні соціальні обіцянки, тому платити відмовились. Далі, за відпрацьованою ще тоді схемою, до справи "долучились" податкові чиновники й усе майно пивзаводу описали, а виробництво пива зупинили. Та статус переселених на Волинь чехів передбачав певні пільгові умови у проживанні та веденні бізнесу, а пивзавод у Глинську за сучасними мірками більше нагадував спільне підприємство. Після відповідних звернень до найвищої влади, у справу втрутився сам імператор Всеросійський і своїм повелінням відмінив вимогу сплати штрафу й акцизного збору. У цьому розпорядженні якраз і було звернено увагу на те, що завод є суспільною власністю. Варто було пивоварні лише отримати такі вигідні умови, як навколо її прибутків одразу ж сформувалося тісне коло впливових акціонерів на чолі зі Шмоліком та Олічем. Вони стали скуповувати акції пивзаводу у бідніших чехів просто таки небаченими темпами, не гребуючи при цьому ані шантажем, ані насильством. Оліч був зятем Шмоліка, а відтак дуже скоро вони стали практичними власниками пивоварні й одними з найбагатших чехів-переселенців на Волині. Дотепер у місцевих рівненських колекціонерів можна побачити величезні кольорові аркуші паперів із текстами майнових угод власників глинської пивоварні Шмоліка та Конічека. Їх, правда, можна було б просто подарувати новітнім чеським бізнесменам-пивоварам, оскільки глинський пивзавод не зміг пережити епоху воєн і революцій та припинив своє існування в 20-х роках XX ст. Щодо пивоварні у Рівному, то наприкінці XIX століття тут було створено Акціонерне товариство "Парового пивоваренного завода "Бергшлоссь". Менеджери й митці позаминулого століття розробили символіку торгової марки, видули спеціальні високі пляшки з темного скла з рельєфними логотипами на них тощо. На сучасній вулиці Соборній (тоді - Шосовій, за поляків - 3-го Травня, за німців Адольфа Гітлера, а далі - Сталіна й Леніна) власники збудували потужні корпуси заводу й 1900 року урочисто відкрили оновлену пивоварню. У коване мереживо залізного паркану рівненські ковалі вплели прізвище тодішнього власника підприємства "Бергшлоссъ". Чи то читалося воно не так легко, а чи серед радянських можновладців було чимало шанувальників вічного хмільного напою, та зруйнувавши рівненські церкви й замок князів Любомирських, масивний металевий паркан пивзаводу з прізвищем капіталіста-власника Бергшлосса "совєти" не зачепили - він зберігся й до наших днів.